Нотатки консультанта

Почалося все 10 років тому.

У бурхливому серці Києва на межі, де какофонія революції розбурхувала повітря, а запах змін був таким же відчутним, як запах кави, яка щойно збіглу в турці на газову плитку, з’явився маяк сирої, нефільтрованої творчості – свідчення незламного духу мистецтва перед обличчям суспільних потрясінь.

Це була епоха Painthouse, історія не лише про музику та вечірки, але й про народження і, зрештою, захід сонця мультимедійної кузні, яка глибоко закарбувала свій слід у душах тих, хто переступив її поріг.

Сага розгорнулася наприкінці 2013 року, періоду, затьмареного буремними подіями Євромайдану – криком нації про майбутнє, звільнене від гніту деспотії та тіні владного сусіда. Це був час, коли вулиці центру Києва стали ареною непокори, а для мене, як учасника цих подій, це був момент глибокого самоаналізу та одкровення про звивистий шлях, яким мало піти моє життя.

Паралельно з цим суспільним виром, моя особиста подорож досягала свого апогею. Закінчивши свій професійний шлях на посаді керівника напрямку Суспільна інформація в ГУРТі, авангарді розбудови громадянського суспільства в Україні, я опинився на роздоріжжі, занурений у невизначеність того, що чекає на мене попереду. Але серед цього вихору змін запалала іскра – випадкова зустріч у Facebook, удар долі, який привів до несподіваного і тривалого партнерства, настільки ж несподіваного, наскільки й не стандартного.

Це був Тарас Перетятко, музикант, арт-менеджер, продюсер, людина, яку торкнулися на той момент негаразди з здоровʼям, але яка палала настільки сміливим баченням, що воно могло народитися лише з мук передсмертного досвіду. Він уявляв собі святилище творчості на дев’ятому поверсі Будинку художника – простір, невідомий багатьом його мешканцям, захований за межами досяжності останнього підйому ліфта. Це мав бути мистецький простір Painthouse, сфера, де музика і мистецтво перепліталися б, породжуючи такі ж різноманітні прояви творчості, як і биття серця самого міста в той бурхливий час.

Подорож була пов’язана з фінансовою необачністю та безоглядною відчайдушністю, яка змусила мене включитися в цю несподівану авантюру. Ми взялися за роботу, перетворюючи день за днем, тиждень за тижнем технічну кімнату в Будинку художника на яскравий центр художнього вираження, не піддавшись споживацькому прагненню купувати нове. Кожна частина обладнання, кожен інструмент мав свою історію, спадщину спільних зусиль і спільних мрій.

Поступово Painthouse ставав місцем для музичних інновацій і зустрічі талантів. Гурти репетирували, митці збиралися, а музика лилася так само вільно, як і напої в імпровізованому барі з прогулянками на дах, який працював тільки тому, що навички відкривати замки підручними матеріалами в декого збереглися з інших давніх часів. Простір став притулком для маловідомих, але дуже талановитих людей, тут відбулася понад сотня квартирних концертів і народилися музичні композиції, які варіювалися від сирих і нерафінованих до відшліфованих і продюсованих. Проте саме в невідшліфованому, у спонтанному поєднанні звуку, тиші і роботі шахти ліфта, яка час від часу потрапляла в мікрофон студії, була схоплена справжня суть Painthouse.

Виробництво перетворилося на шалений вихор творчості, з проектами, що переходили від концепції до реальності протягом вихідних. Музичні уроки заповнювали проміжки між подіями, сприяючи створенню спільноти учнів та викладачів, об’єднаних пристрастю до самовираження. Проте, яким би яскравим не був гобелен Painthouse, він залишався прив’язаним до примх економіки, яка мало дбала про мрії митців і креативних візіонерів.

Епоха Painthouse завершилася не зі сльозами на очах, а з глибоким розумінням мінливості таких починань. Це був урок про силу творчої співпраці, важливість ловити момент і красу недосконалості. Painthouse навчив, що мистецтво – це не товар, який можна виміряти і зважити, а особливо – спланувати, а сила, така ж необхідна, як повітря, така ж життєдайна, як вода.

Коли історія Painthouse зникла в анналах особистої історії, його спадщина залишається в мелодіях, що витають у повітрі, дружбі, викуваній у горнилі творчості, та непохитній вірі в силу мрії, якою б швидкоплинною вона не була. Чи повернеться цей шлях до зародження іншого місця, залишається питанням долі, але ця подорож – з її злетами, падіннями, неприборканим хаосом – назавжди закарбується в оповіді про життя, прожите безстрашно в пошуках певних творчих сенсів.

Яскраві моменти з бекстейджу прекрасного місця. Якщо ви тут себе впізнали, сподіваюся, цей момент приніс тоді вам радість і незабутні емоції.