4-5 листопада в мене випала нагода відвідати з робочим відрядженням Миколаїв. Виявилося, що з Києва напряму не потрапиш. Потрібно їхати в Одесу, а з Одеси маршруткою чи блаблакаром – в Миколаїв. Якщо з Одесою все зрозуміло – взяв квиток на нічний потяг з Києва до Одеси і вже на місці, то як організувати логістику в Миколаїв, який постійно обстрілюють, в мене не було жодного уявлення.
В Миколаєві у мене було дві задачі.
1. Фасилітація зустрічі соціально-активних людей, яким професійно цікава освіта дорослих. Захід організував Центр освіти дорослих “Південь” за підтримки DVV International і пройшов у форматі відкритого простору.
2. Проведення трьох фокус-груп з різними цільовими аудиторіями, які мали потребу у гуманітарній допомозі. Ця активність організовувалася в межах колаборативного дослідницького проекту, до якого залучена команда кооперативу OSWC і замовником є австрійська організація GTS. Ми досліджуємо сприйняття гуманітарної допомоги в різних регіонах України і чому ця допомога інколи не досягає тих, кому вона потрібна.
Напевне, у Миколаєві мене здивували декілька речей:
- Я майже нічого не знаю про Миколаїв
- Між Одесою і Миколаєвом є багато вітряків і краєвидів, які створені для кліпів Pink Floyd
- У Миколаєві в цих непростих умовах є працюючий паб з крафтовим пивом
- Єдиним місцем, яке дозволяє проводити громадські заходи у безпеці є місцевий драматичний театр, а точніше його укриття, яке доволі технічно добре обладнане
- З кранів тече солона вода і це капець як незвично
- З міста виїхало напевне 60-70% населення і інколи воно нагадувало мені в моїй уяві Детройт, хоч я ніколи там не був
- В громадських закладах я чув багато української мови
- Чек витрат на харчування у мене був вищий, ніж у Києві
- Я проспав вибухи. Але покидав Миколаїв під вибухи.
Залишу тут пару світлин з Миколаєва, направду героїчного міста з сильними людьми.






























Залишити відповідь на victorpolyanko Скасувати відповідь